Київ рве радянське минуле: у Святошині з’явилася вулиця, що кидає виклик кремлю
У Києві відкрилася вулиця Олександра Дорошкевича — символ культурного спротиву.
8 серпня 2025 року у Святошинському районі столиці офіційно з’явилася нова вулиця, присвячена видатному українському літературознавцю та критику Олександру Дорошкевичу. Це рішення стало частиною великої програми дерусифікації Києва, в рамках якої за останні роки перейменували майже 300 вулиць, провулків і площ, що були пов’язані із радянським минулим та агресором.
ВУЛИЦЯ ДОРОШКЕВИЧА ЯК АКТ КУЛЬТУРНОГО СПРОТИВУ
Попередню назву цієї вулиці — Михайла Свєтлова — отримала від радянського поета, яка підпадала під критерії «декомунізації» і дерусифікації. Нову назву обирали кияни шляхом електронного голосування у додатку «Київ Цифровий», де найбільше голосів отримала пропозиція вшанувати Олександра Дорошкевича — людини, що зробила значний внесок у розвиток української літератури та стала символом інтелектуального спротиву у часи сталінських репресій.
В Київраді акцентують на важливості цього рішення: «Повернення імені Олександра Дорошкевича в міський простір — це не просто зміна адреси, а вшанування пам’яті тих, хто захищав українську національну ідентичність та протистояв насильницькій русифікації в найскладніші часи».
БІОГРАФІЯ І ВНЕСОК У ЛІТЕРАТУРУ
Олександр Костянтинович Дорошкевич з’явився на світ 3 вересня 1896 року (є й інші дані — 15 вересня 1889) у містечку Бронниці Московської губернії. Його родина мала глибоке коріння на Борзенщині в Гетьманщині, що вплинуло на його любов до української культури.
Дорошкевич навчався в Київському університеті Святого Володимира на історико-філологічному факультеті, де його наставником був академік Сергій Єфремов — одна з ключових постатей української гуманітарної думки ХХ століття.
Він не просто досліджував літературу — Дорошкевич створив власну методологію її вивчення, спочатку базуючись на неонародницьких підходах, а пізніше перейшовши до соціологічної школи, поєднуючи соціологічний метод із науковою об’єктивністю.
Відомо, що його підручники, серед яких «Хрестоматія з історії української літератури» та «Українська література», тривалий час використовувалися у навчанні в школах і профтехучилищах.
Він також займався редакторською роботою над творами українських класиків: Тараса Шевченка, Івана Франка, Пантелеймона Куліша, Ольги Кобилянської, Марка Вовчка та інших. Особливо цінною вважається його праця над 20-томником Пантелеймона Куліша — приклад високої філологічної майстерності.
Літературознавець Ірина Мельник зазначає, що «Дорошкевич був одним із перших, хто запровадив соціологічний підхід у вивченні літератури, поєднуючи науку з патріотизмом. Його праці та методи залишаються актуальними й сьогодні».
ТЯЖКИЙ ШЛЯХ У ДОБУ РЕПРЕСІЙ
Незважаючи на публічні заяви Дорошкевича на підтримку радянської влади і засудження Спілки визволення України, він не зміг уникнути репресій. У 1932 році, за власними словами, у приватних розмовах він визнавав: «наукова атмосфера стала нестерпною через постійне втручання партійної влади».
У середині 1930-х його вислали на Урал, де він працював у педагогічному інституті, далеко від культурного осередку. Лише наприкінці життя йому вдалося повернутися до Києва, проте наукової активності він вже не відновив — публікувався рідко, здебільшого в виданнях «Наукові записки» та «Радянське літературознавство». Помер у 1946 році.
Історія життя Дорошкевича —
