У Стародавній Греції жив філософ-софіст Горгіяс, який славився тим, що спочатку читав аргументовані лекції про існування абсолютної істини, а наступного дня так само аргументовано спростовував те, що розповідав напередодні. Схоже, саме за таким принципом живуть сучасні очільники екологічних рухів на Закарпатті, зокрема героїня нашого розслідування – ужгородська екологиня, поважна доцентка місцевого національного універсітету Оксана Станкевич-Волосянчук.
Пані Оксана багато років представляє ГО «Екосфера», однією з засновників якої вона була ще у 1999 році і якою офіційно керувала до 2017-го (тоді організація мала назву РМЕО «Екосфера»). Далі вона передала пост керівника ГО Євгенію Ковалю, залишившись власником організації.
Своєю метою «Екосфера» називає зміну ставлення громадян до проблем довкілля та вплив на їх поведінку. На сайті вони так і пишуть: «Змінюємо їхні звички та стереотипи поведінки, спонукаємо їх до активних дій задля охорони природи». Тобто по суті, структура Оксани Ігорівни визнає, що займається інформаційними операціями – але буцімто з благородною метою, задля захисту довкілля.
Правда, захистом довкілля можна прикрити і деяку іншу діяльність. Саме під цим гаслом разом з іншими ГО, фондами та організаціями, які тісно пов’язані з «Екосферою» («Ноосфера», «Код 21», «Save Пікуй», «Екодія», Українська Природоохоронна Група – UNCG, Українська кліматична мережа, WWF-Україна, Greenpeace Україна, тощо) це об’єднання активно виступає проти розвитку вітроенергетики в Закарпатті та встановлення в горах дружніх до навколишнього середовища вітряків.
Гранти є – ніс за вітром
Цікаво, що іще в 2020-2021 роках «Екосфера» активно просувала ідею альтернативної енергетики для закарпатських громад. Це їхній реальний кейс, яким вони пишаються і про який пишуть на власному сайті. Цитуємо:
«ГО «Екосфера» просуває ідеї енергетичної демократії у місцеві енергетичні політики територіальних громад. Енергетична демократія – система, в якій місцеві громади беруть активну участь у виборі і створенні власних локальних мікро-мереж електрогенерації. Основою енергетичної демократії є технологічні можливості виробництва електроенергії з розрізнених, загальнодоступних відновлювальних джерел, наприклад, сонця, вітру, води чи тепла землі.
Таким чином все більше спільнот прямують до того, щоб ставати енергонезалежними. Створені моделі локальних мікро-мереж можуть бути абсолютно автономними і підключеними до загальних електромереж. Такі приклади є найбільш привабливими для громад, які живуть у гірських районах Карпатського регіону України…»
Ось як визначила тоді Оксана Станкевич-Волосянчук міту та цілі своєї діяльності за грант:
«Мета: продемонструвати та поширити ідеї енергетичної демократії для забезпечення мешканців віддалених громад гірських районів Карпат доступною, надійною, сталою та безпечною енергією за рахунок збільшення виробництва відновлюваної енергії.
Ціль 1: Провести серію семінарів у 10 гірських громадах щодо можливостей створення розвитку власних мікро-мереж ВДЕ на основі існуючих природних ресурсів (сонця, вітру та води) за участі приватного капіталу на основі кооперації
Ціль 2: Надати допомогу 3-м віддаленим гірським громадам в перевірці концепції для обраної технології ВДЕ для подальшого її впровадження
Ціль 3: Провести медійну кампанію серед мешканців Закарпаття щодо енергетичної демократії та способів її реалізації – створення енергетичних кооперативів та розробки моделей надійних та сталих мікро-мереж ВДЕ.
Ось щодо результатів: «Ми провели серію семінарів та консультацій у 10 гірських громадах щодо можливостей створення розвитку власних мікро-мереж ВДЕ на основі існуючих природних ресурсів (сонця, вітру та води) за участі приватного капіталу на основі кооперації. Заходи відбулися у Довжанській, Вільховецькій, Нересницькій, Великобичківській, Тячівській, Солотвинській, Нижньоворітській, Керецьківській, Дубівській та Холмківській територіальних громадах. Також ми провели медійну кампанію серед мешканців Закарпаття щодо енергетичної демократії та способів її реалізації: писали про американську модель діяльності енергетичних кооперативів, децентралізацію послуг енергетичного ринку в Німеччині та про шлях до підвищення енергонезалежності громад на Закарпатті.
У результаті ми обрали 4 пілотні громади – Дубівську, Нересницьку, Вільховецьку та Нижньоворітську, – з якими ми продовжимо працювати».
Тобто ще кілька років тому екологи на чолі з Станкевич-Волосянчук обстоювали ідеї альтернативної енергетики в горах Закарпаття. Сама Станкевич-Волосянчук робила теж виступи і читала лекції з її популяризації. Ну ось наприклад, з того ж таки сайту «Екосфери»:
«У липні 2021 року ГО «Екосфера» взяла участь у підписанні меморандуму про співпрацю щодо створення та функціонування Регіонального хабу «Дунайська енергія». В офіційній частині експертка-екологиня ГО «Екосфера» Оксана Станкевич Волосянчук презентувала учасникам заходу досвід роботи у сфері сталої енергетики. Зокрема, перспективи розвитку ВДЕ та енергетичної демократії у рамках проєкту «Енергетичні можливості для закарпатських громад».
Одне із завдань функціонування Регіонального хабу «Дунайська енергія»: лобіювання інтересів громад з метою залучення інвестицій та фінансування проєктів у сфері енергоефективності та енергозбереження».
Ну і наостанок «Екосфера» зізнається, що ініціатива ця у 2020 році була грантовою: «Грантова ініціатива «Енергетичні можливості для закарпатських громад», що впроваджується ГО «Екосфера», стала можливою завдяки підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках Проєкту енергетичної безпеки (ПЕБ)».
Ну ось ми і дійшли до основного: до грошей. Бо сутність будь-якого активізму все одно зводиться до фінансового питання.
Так що ж сталося у 2022 році, починаючи з якого вся ГО пані Станкевич-Волосянчук зробила розворот на 180 градусів і більше не читає лекцій та доповідей про користь розвитку ВДЕ (відновлювальних джерел енергії) у закарпатських громадах?
І чому цю істину вона тепер так гаряче заперечує, просторікуючи про страшну небезпеку вітряків для гір і раптом забувши про потребу громад?
Зірковий час «Екосфери»: ціна на послуги зростає
У 2022 році розпочалася війна. А з її початком у Закарпаття почали релоковуватися виробництва, які переїжджали у більш безпечні райони країни для продовження виробничої діяльності. В регіоні з’явилися нові інвестори, що не сподобалося деяким місцевим бізнесменам, що мали свої власні плани на забудову полонин.
А оголошення новими підприємствами про свою участь в побудові на Закарпатті критичної енергетичної інфраструктури (у вигляді вітроелектростанцій) не дуже радісно сприйняли в москві. Адже там послідовно руйнують українську енергосистему і не зацікавлені у появі в Україні будь-яких нових джерел енергії.
І ось тут настає зірковий час закарпатських «екологів». Бо найкращою роботою, як відомо, є та, яку ти робиш з задоволенням та ще і отримуєш за це добрі гроші. І з початком війни гроші у ГО «Екосфера» з’явилися.
За даними сервісу OpenDataBot, якщо у 2020 році, коли Станкевич-Волосянчук за кошти американських платників податків рекламувала альтернативну енергетику для Закарпаття, дохід її ГО «Екосфера» склав 1,67 млн грн, а активи організації рахувалися а рівні 273 тис грн.
За 2021 рік дані відсутні, але вже у 2022 році, коли Україною покотилася війна, доходи екологічної організації раптово зросли майже вдвічі – до 2,92 млн грн (активи збільшилися до 873 тис грн), а в 2023-му – вже до 3,95 млн грн. В 2024-му офіційно показаний дохід зменшився до 1,3 млн грн, але активи досягли вже 976 тис грн.
Думається, останні цифри пов’язані не зі скороченням фінансування діяльності ГО, а з переносом шляхів її отримання на інші громадські організації, зокрема ГО «Код 21» найбільш активної колеги Оксани Ігоревни по боротьбі з вітряками, журналістки-фрілансерки Олени Мудрої. Вона в одному зі своїх інтерв’ю прямо повідомляла, що саме у 2024 році створила власну ГО «Код 21», «залучила донорське фінансування і почала системно працювати над висвітленням екологічної тематики».
Цікаво, що такі «успішні» в фінансовому 2022-2023 роки – це роки активної судової протидії екологів турецькій компанії ТОВ «Атлас Воловець Енерджі», яка планувала встановлення 34 вітряків загальною потужністю 120 МВт на найдовшій полонині Закарпаття – Боржаві. У 2024 році цей кейс був закритий перемогою активістів у суді – Західний апеляційний господарський суд визнав незаконним договори про надання в оренду 42 га полонини Боржава туркам.
А тепер, коли іноземців «виперли» з Боржави, там збираються будувати гірськолижний курорт, втричі більший за Буковель. Реакція екологині та більшості її колег на цю новину на диво млява. Станкевич-Волосянчук лише коротко згадала, що полонина «іде з молотка під «олімпійський проєкт» Януковича-Льовочкіна-Каськіва» і на тому все. Навіть не відповіла на питання підписників, чи писали екологи заяву в правоохоронні органи. Бо нііколи – є нова добре оплачувана робота над черговою протидією вітрякам, але вже на полонині Руна. Не до Боржави більше.
Шукай, кому вигідно
Виникає питання: чому протидія розвитку вітроенергетики для екологічних ГО важливіша, ніж нищівна забудова курортною інфраструктурою?
Відповідь на нього можна знайти, занурившись у доволі заплутані, але все ж таки існуючі стосунки керівних членів цих ГО з європейсткми фондами, які неодноразово були викриті у фінансуванні такими одіозними російськими структурами, як «газпром» та «роснєфть».
Як відомо, російські монополісти фінансують екологічні ініціативи в багатьох куточках світу, щоб не втрачати надприбутки від торгівлі вуглеводнями. Відомо, що вони через фонд, пов’язаний з NordStream проводили фінансування німецьких екологічних організацій WWF (саме час згадати, що її крило WWF-Україна є великим другом «Екосфери»), BUND (Друзі Землі) та NABU (Асоціація охорони природи та біорізноманіття). А ті, в свою чергу, перекидають гроші українським екологам, зокрема через фонди, пов’язані з Медведчуком.
А про людське око Оксана Станкевич-Волосянчук та її колеги Олена Мудра (ГО «Код 21»), Наталія Вишневська (ГО «Save Пікуй») та інші нібито безкорисливо виступають «проти безвідповідальної забудови високогір’я Карпат вітряками, які буцімто загрожують унікальним екосистемам, джерелам води та біорізноманіттю».
Сморід з російських боліт
Занепокоєння викликають й інші контакти Оксани Ігорівни з представниками РФ. Зокрема її давнє співробітництво з російською екологинею Тетяною Мінаєвою, яка зараз мешкає в Європі, працює у німецькому фонді WWF Deutschland (тому самому, що не гребує російськими газовими євро) і є науковим керівником компанії Care for Ecosystems UG (CfE), що займається реставраційними проєктами відновлення водно-болотних угідь.
Бекграунд у цієї спеціалістки з боліт вельми незвичний: раніше Мінаєва була не лише співробітницею Міністерства природних ресурсів РФ та членкинею Російської академії наук, а і працювала керівником виконкому Кемеровського відділення путінської партії «Єдина Росія» (останній лінк можна переглянути лише під локальною адресою через VPN). Як відомо, на такі посади претенденти призначаються тільки після узгодження з ФСБ.
Остання зустріч Станкевич-Волосянчук із Тетяною Мінаєвою була в Німеччіні у жовтні 2023 року, що під час війни виглядає підозріло. Інші їх контакти відбуваються регулярно, в тому числі і під прикриттям роботи. Так, восени минулого року доцентка Ужгородського національного університету Станкевич-Волосянчук влаштувала онлайн-лекцію Мінаєвої своїм студентам на біологічному факультеті цього вишу.
Політичні риси до портрету
Варто згадати і зв’язки Оксани Ігорівни з політичними силами та окремими скандальними політиками. Ще у 2020 році вона балотувалася від «Європейської солідарності» в депутати Ужгородської міськради (була восьмою у списку кандидатів по округу №5). Тоді вона теж активно просувала в своїй програмі тези про альтернативну енергію. Правда, вітряки в місті не поставиш, тому обмежилася пропозиціями «створити нові громадські простори з використанням сонячної енергії» та «сприяти встановленню малих СЕС на дахах ОСББ».
А вже наступного року пані Станкевич-Волосянчук почала співробітництіво зі скандальним нардепом Миколою Тищенком, який з березня 2021-го намагався стати «смотрящім» за Закарпаттям і створював тут свою бізнес-імперію. Оксана Ігоревна діяла в його інтересах проти конкурентів по вирубці лісу, надаючи експертні висновки, а також допомогла пролобіювати призначення одізного корупціонера Михайла Банка головою закарпатської екоінспекції. Така от політично вмотивованоа екологиня.
Не приховує своїх політичних поглядів пані Оксана і зараз: критика президента та української влади – часті гості на її особистій сторінці у Фейсбук, як і у її однодумців.
Як бачимо, проти появи вітряків на Закарпатті виступають доволі цікаві люди, які змінюють свої погляди на вітроенергетику у відповідності до того, звідки дме вітер. Чиї інтереси вони обслуговують, здогадатися неважко.
Залишається лише констатувати, що завдяки їх зусиллям розвиток української альтернативної енергетики в окремо взятому регіоні знаходиться під серйозною загрозою. І це набагато серйозніше питання, ніж багатьом здається. Мова йде про енергетичнну безпеку не лише Закарпаття, а і всієї країни. Тож чиї інтереси насправді захищає Оксана Станкевич-Волосянчук та її колеги-екологи? Та як це впливає на енергетичну безпеку України? Це питання сьогодні потребує відповіді від правоохоронних органів і суспільства. Потрібно не робити купу перевірок за зверненнями її та її псевдоекологічного угрупування, а зʼясувати хто стоїть за зовнішніми джерелами фінансування для того щоб протидіяти інтересам держави.
