Судовий контроль за розголошенням досудових матеріалів щодо політиків в Україні

Судовий контроль за розголошенням матеріалів досудового розслідування щодо політиків: європейські стандарти та українські реалії

Реєстрація законопроєкту №15289 “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України на виконання Резолюції № 2646 (2026) Парламентської асамблеї Ради Європи” викликала активну реакцію з боку Центру протидії корупції.

Основна частина критики зосереджена на заяві, що запропоновані зміни нібито надають політикам особливі гарантії безкарності та ускладнюють роботу антикорупційних органів. Проте така оцінка є надто спрощеною і не враховує як зміст самого законопроєкту, так і міжнародні стандарти, імплементація яких є його метою.

Критики законопроєкту виходять з припущення, що будь-яке розголошення правоохоронними органами матеріалів досудового розслідування автоматично є суспільним інтересом. Однак практика Європейського суду з прав людини демонструє значно складніший підхід.

У справі Allenet de Ribemont v. France Суд визнав, що високопосадовці, які заявили про провину заявника до винесення вироку, порушили презумпцію невинуватості. Суд зазначив, що державні органи повинні бути особливо обережними у комунікації по кримінальних справах.

Аналогічна ситуація виникла у справі Butkevičius v. Lithuania, де ЄСПЛ підкреслив, що висловлювання політичних лідерів можуть також порушити статтю 6 Конвенції, якщо вони створюють враження про доведену вину особи. У справі Daktaras v. Lithuania Суд вказав, що презумпція невинуватості може порушуватися не лише прямими твердженнями, а й формулюваннями, які можуть бути сприйняті суспільством як підтвердження вини.

Отже, питання розголошення матеріалів про політиків не слід розглядати лише з точки зору свободи слова, адже воно також стосується гарантій справедливого суду та принципу презумпції невинуватості.

Проблема “trial by media” у сучасному кримінальному процесі

У західній правовій доктрині все частіше використовується термін “trial by media”, що означає “суд через засоби масової інформації”. Основна суть полягає в тому, що суспільна думка формуються ще до завершення судового процесу, що робить кримінальний процес не лише засобом правосуддя, але й формою публічного покарання.

Розповсюдження правоохоронними органами деяких матеріалів досудового розслідування може призвести до політичної дискредитації, суспільного осуду та невиправданого покарання особи ще до винесення вироку. Для політичних діячів наслідки такого явища можуть бути особливо серйозними, оскільки втрата репутації часто є незворотною навіть у випадку виправдання судом.

Судовий контроль як європейська альтернатива адміністративній дискреції

Одним із найбільш спірних моментів законопроєкту є впровадження обов’язкового дозволу слідчого судді для розголошення інформації щодо кримінальних проваджень стосовно політиків. З точки зору теорії кримінального процесу, законопроєкт фактично пропонує замінити дискрецію органів обвинувачення судовим контролем.

Слідчий і прокурор є сторонами кримінального провадження і мають на меті доведення своєї позиції. Тому виникає питання: чи повинна одна зі сторін процесу одноосібно вирішувати, які матеріали кримінального провадження розголошувати і коли?

Запровадження судового контролю означає, що рішення щодо публічного сповіщення інформації прийматиметься незалежним суб’єктом, який не представляє сторону обвинувачення. Враховуючи принципи верховенства права, така модель виглядає більш збалансованою в порівнянні з нинішніми нормами.

Чи виникає “каста недоторканних”?

Центр протидії корупції вважає, що законопроєкт створює особливий правовий режим для політиків. Однак така оцінка не враховує головного призначення законодавчих змін — забезпечити баланс між правом на інформацію та гарантіями справедливого судового процесу. Правова система повинна контролювати діяльність обвинувачення, щоб не створювати умови для політичних атак на репутацію осіб, які ще не доведені до